Система права автореферат

13.12.2018 Выкл. Автор admin

Системи права і законодавства

Главная > Реферат >Государство и право

Реферат на тему:

Системи права і законодавства.

Сутність системи права.

Сутність системи законодавства.

Співвідношення системи права і системи законодавства.

Інкорпорація і кодифікація.

СИСТЕМА ПРАВА I СИСТЕМА ЗАКОНОДАВСТВА

Основою нормативного підходу до праворозуміння є тлу­мачення права як системи правових норм, що підкреслює дві його важливі властивості: 1) право складається з норм права; 2) норми права у своїй сукупності утворюють право як цілісність, певну соціальну нормативну систему.

Поняття системи права, на відміну від правової систе­ми, відображує не сукупність всіх правових явищ у їх взаємодії, а тільки внутрішню будову права як системи правових норм. Внутрішня форма (структура) права харак­теризується:

1) єдністю його складових частин, що зумовлюється системою суспільних відносин, які визначають зміст право­вих норм, утворенням і чинністю останніх на основі єди­них принципів, можливістю застосування заходів примусу з боку держави, волею більшості населення і т. ін.;

2) диференціацією права на відносно відокремлені скла­дові частини у вигляді певних об’єднань правових норм (галузі та інститути права);

3) наявністю різних видів зв’язків норм права та їх об’єднань між собою (соціальних, ідеологічних, юридич­них, державних та інших).

Внутрішня будова права має складний характер і може бути виявлена за допомогою різних критеріїв. Так, харак­тер та зміст впливу норм права на суспільні відносини об’єднує їх, відповідно, у регулятивні та охоронні групи правових норм. Іншим критерієм може бути віднесення соціальних зв’язків, що регулюють норми права, до коор­динаційних (на засадах рівності суб’єктів) чи субординаційних (на засадах підлеглості). Найбільш поширеними є об’єднання норм права у певні угруповання, на основі особливостей предмета і методу правового регулювання. У цьому випадку внутрішню структуру (форму) права скла­дають міжгалузеві комплекси, галузі, підгалузі, інститути права. Провідною складовою частиною права є його галузь, яка об’єднує норми права, випливаючи із єдності предмета і методу правового регулювання, властивих цим нормам.

Предмет правового регулювань — це сукупність якісно однорідних відносин певної сфери суспільного життя, врегульованих правовими нормами (майнові відносини, пов’я­зані з визначенням кари за злочин, управлінські і т. ін.).

Іншим критерієм об’єднання норм права і відокремлення галузей права є метод правового регулювання, що розуміє сукупність засобів впливу права на суспільні відносини. Складовими його є: 1) характер взаємозв’язків суб’єктів (відносини рівності чи підлеглості); 2) способи правового регулювання (заборона, дозвіл, зобов’язання, заохочення, стимулювання); 3) юридичні наслідки — винагорода, юри­дична відповідальність. Кожній галузі права властивий певний метод правового регулювання, характеристика яко­го зумовлена природою суспільних відносин, що є предме­том регулювання тієї чи іншої галузі права.

Галузь права — це складова частина системи права, відносно самостійна сукупність його норм, об’єднаних за­гальністю предмета і методу правового регулювання. Га­лузь права поділяється на підгалузі та інститути права. Підгалузь права — це складова частина галузі права, яка об’єднує норми права, що регулюють суспільні відносини певного виду. Як приклад підгалузі цивільного права є авторське і винахідницьке право, фінансового права — банківське право. Інститут права — це таке угруповання норм права певної галузі чи підгалузі, що регулює конк­ретний вид чи сторону однорідних суспільних відносин. Наприклад, у цивільному праві є інститут права власності, норми якого регулюють відносини власності.

Іноді деякі відносини регулюються нормами різних галу­зей права, тому ці норми утворюють комплексний інсти­тут права. Це так звані вторинні угруповання системи права. До них крім комплексних інститутів, відносяться міжгалузеві комплекси, які об’єднують в собі деякі галузі, підгалузі і інститути права. До міжгалузевих комплексів слід віднести морське, природоохоронне право. Вони об’єд­нують групи норм цивільного, адміністративного, процесу­ального, кримінального права і т. ін.

Систему права України складають галузі державного, адміністративного, фінансового, земельного, цивільного, трудового, сімейного, кримінального, цивільно-процесуаль­ного, кримінально-процесуального та інші галузі права. Для кожної галузі прав характерні свої ознаки, з-поміж яких основною є специфіка предмета регулювання. Розгля­немо, що становлять собою конкретні галузі права.

Конституційне (державне) право — це система право­вих норм, насамперед, принципів і норм Конституції, які закріплюють основи суспільного і державного ладу, засади політики і здійснення державної влади, взаємодії держави і громадян, їх основні права, свободи й обов’язки.

Адміністративне право — це система правових норм, які регулюють управлінські відносини в сфері здійснення виконавчої влади, розпорядчої діяльності державного апа­рату, його взаємовідносини з іншими державними, а також громадськими організаціями і громадянами. Неодмінною ознакою відносин, які регулюються адміністративним пра­вом, є наявність у їх складі суб’єкта, що наділений дер­жавно-владними повноваженнями.

Фінансове право — це система правових норм, які регу­люють відносини, що виникають у процесі здійснення фі­нансової діяльності, накопичення і використання фінан­сових ресурсів. Суб’єктами фінансових відносин можуть бути держава, її органи й організації, громадські структу­ри, окремі громадяни.

Цивільне право — це система правових норм, які регу­люють майнові і особисті немайнові відносини, що склада­ються між фізичними і юридичними особами як рівно­правними. Підгалузями цивільного права є авторське, ви­нахідницьке, спадкоємницьке право.

Сімейне право — це система правових норм, які регу­люють особисті і майнові відносини, що пов’язані зі шлю­бом і спорідненістю людей.

Трудове право — це система норм права, які регулюють відносини у сфері здійснення трудової діяльності (порядок найму і звільнення з роботи, умови праці та її охорони, час праці й відпочинку і хін.). Суб’єкти цих відносин можуть бути як рівноправними, так і знаходитися (один з них) у стані підлеглості.

Земельне право — система правових норм, які регулю­ють відносини, пов’язані із використанням та охороною земельних ресурсів.

Цивільно-процесуальне право — це система правових норм, що регулюють відносини, пов’язані із судовим роз­глядом цивільних, трудових, фінансових, сімейних та інших справ, здійсненням судових рішень, а також прове­денням органами юстиції різноманітних дій юридичного значення.

Кримінальне право — це система правових норм, спря­мованих на боротьбу із злочинами і встановленням міри кримінальної відповідальності за їх скоєння.

Кримінально-процесуальне право — це система правових норм, які регулюють відносини, що виникають у діяльності правоохоронних органів та судів у зв’язку з викриттям злочинів, розслідуванням кримінальних справ, судовим їх розглядом та виконанням вироку.

Міжнародне право — це система правових норм, що регулюють взаємовідносини між державами (міжнародне публічне право) чи між громадянами різних країн та їх об’єднаннями (міжнародне приватне право). Міжнародне право не належить до галузей внутрішнього права держав, воно складається на основі міждержавних угод. Норми міжнародного права у випадку протиріч з нормами внут­рішнього права держави превалюють.

На відміну від системи права система законодавства — це система нормативно-правових актів, насамперед, зако­нів, що є зовнішньою формою існування правових норм, засобом надання їм об’єктивності, визначеності, загаль­ності. Система права і система законодавства співвідно­сяться як зміст і форма. Право і законодавство взаємо­пов’язані, але не тотожні явища.

Структуру системи права складають галузі, підгалузі, інститути, правові комплексні об’єднання та норми права; структуру законодавства — його галузі, комплексні га­лузі та нормативно-правові акти.

Відмінності внутрішньої структури системи законодавст­ва від відповідної структури системи права зумовлені го­ловним чином тим, що засадами у побудові законодавства є структура не тільки системи права, але й система здій­снення державного керівництва у цілому. Саме тому структура системи законодавства залежить не тільки від логіки самої системи права, а й від інших чинників об’єк­тивного і суб’єктивного порядку.

Галузі законодавства в деяких випадках збігаються з галузями права (кримінальне, цивільне), в інших — з підгалузями права (авторське, водне законодавство) чи міжгалузевими комплексами (законодавство про охорону природи, морське законодавство, сільськогосподарське зако­нодавство) .

Галузі законодавства складають його горизонтальну структуру, вертикальна — будується відповідно до юридичної чинності нормативно-правових актів і умов, що багато в чому залежить від місця суб’єкта законодавства в системі нормотворчих органів. Вертикальну структуру законодавст­ва України складає Конституція та конституційні закони України; поточні органічні, надзвичайні закони України; постанови Верховної Ради України; укази Президента Ук­раїни; постанови Кабінету Міністрів України; розпоряджен­ня представників Президента України тощо.

Розбіжності у часі і суб’єктах нормотворчості, наявність значної кількості нормативно-правових актів і умов зумов­люють необхідність їх упорядкування, погодження, усунен­ня протиріч, тобто систематизації. Систематизація норма­тивно-правових актів — це діяльність щодо впорядкування і удосконалення нормативно-правових актів, зведення їх у певну внутрішньо злагоджену систему. Необхідність систе­матизації законодавства полягає в ефективному здійсненні правотворчої діяльності, зокрема, виявленні причин про­тиріч, невідповідностей у нормативному регулюванні та їх усуненні, а також застосуванні й реалізації нормативно-правових актів і умов. Систематизація законодавства спря­мована і на поліпшення інформаційного впливу права на правосвідомість його суб’єктів.

Існує два різновиди систематизації законодавства: інкор­порація і кодифікація. Інкорпорація нормативно-правових актів — це спосіб систематизації, за яким здійснюється зовнішнє їх упорядкування, а зміст не змінюється. При інкорпорації нормативно-правові акти і угоди об’єднують у зібрання за хронологічним, алфавітним, предметним чи якимось іншим порядком. Інкорпорація поділяється на: 1) офіційну, що здійснюється суб’єктами, які ухвалили акт, чи спеціально на те уповноваженими («Відомості Вер­ховної Ради України»); 2) неофіційну, що здійснюється іншими суб’єктами (видавництвами, навчальними заклада­ми, громадянами).

Кодифікація — це спосіб систематизації, за яким здій­снюється така обробка нормативно-правових актів, що пев­ною мірою змінює їх структуру (погоджує, усуває про­тиріччя, об’єднує і т. ін.). Як результат кодифікації є но­вий нормативно-правовий акт (кодекс, інструкція, поло­ження і т. ін.). Кодифікація має тільки офіційний характер і поділяється на: 1) загальну, в результаті чого утво­рюється кодифікований нормативний акт з основних галу­зей права (Звід законів); 2) галузеву, що охоплює норма­тивно-правові акти певної галузі законодавства (основи законодавства, кодекси); 3) міжгалузеву та підгалузеву (інституційну), що відповідно поширюється на декілька галу­зей (Повітряний кодекс) чи інститутів.

Системы права

Главная > Реферат >Государство и право

1.Понятие системы права. 4

2.Элементы системы права. 6

3.Норма права: понятие, виды, структура. 11

4.Система российского права. 15

Список используемой литературы 18

В настоящее время в России идет становление правового государства и гражданского общества. Формируется частноправовая традиция и принципы в сфере гражданско-правовых отношениях.

Россия переходит в стадию демократического государства (разрешено все, что прямо не запрещено законом).

Как гражданин России, человек должен обладать правовым знанием, чтобы суметь их защитить как работник, потребитель и т. д.

Право – это инструмент защиты своих прав, свобод и законных интересов. Зеркало, где отражается наша реальная жизнь. Это один из регуляторов общественных отношений. Воздействуя на волю и сознание людей, оно самым авторитетным образом склоняет их к определенному поведению.

Для своей действенности и эффективности право должно быть внутрен­не единым и непротиворечивым, представлять целостную, органичную сис­тему. По современным научным воззрениям, система права складывается из взаимосвязанных и взаимодействующих элементов — норм права, объектив­но влияет на построение и развитие системы законодательства, определяет его содержание.

Система права традиционно признается объективной, отражающей состояние общественных отношений.

Понятие системы права.

Под системой права понимается определенная внутренняя его структура, которая складывается объективно как отражение реально существующих и развивающихся обществен­ных отношений. Она своего рода слепок с действительности. Фактический соци­альный строй общества, государства определяет, в конечном счете, ту или иную систему права, его отрасли, институты, другие подразделе­ния. Система права показывает, из каких частей, элементов состоит право и как они соотносятся между собой.

Система – это совокупность элементов, находящихся в отношениях и связях между собой и образующих определенную целостность, единство. Это общее свойство всех типов права. Каждому историческому типу права присуща своя система, отра­жающая особенности этого типа и всей общественной формации.

Структура права – это юридическое выражение структуры данного об­щества.

Система права характеризуется такими чертами, как единство, раз­личие, взаимодействие, способность к делению, объективность, согла­сованность, материальная обусловленность.

Единство юридических норм, образующих право, определяется:

— единством выра­женной в них государственной воли;

— единством правовой системы, в рамках которой они существуют и действуют;

— единством механизма правового регулирования, его исходных прин­ципов;

— единством конечных целей и задач.

В то же время нормы права различаются по своему конкретному содержанию, характеру предписаний, сферам действия, формам выра­жения, предмету и методам регулирования, санкциям и т.д. Поэтому они подразделяются на отдельные части – отрасли, институты. В ос­нове такого обособления лежат, преж­де всего, разнообразие, специфика самих общественных отношений.

Однако объективная природа системы права не означает, что зако­нодатель не может на нее повлиять. Он может вносить в систему права коррективы, изменения (например, выделить ту или иную отрасль права или объеди­нить их, установить тот или иной институт, принять те или иные нормы, акты и т.д.), но система права от него не зависит, нельзя ее заново создать, отменить.

Государство может влиять на сложившуюся систему права, способствовать ее совершенствованию, развитию, но не более того.

Объективность – важнейшее свойство системы права в отличие от систематизации права, которая носит субъективный характер, т.е. за­висимый от государственной воли. Там, где есть право, всегда есть и определенная его система, в то время как систематизации может и не быть (например, в Великобритании право не систематизировано).

Систематизация – это всего лишь сознательно проводимое упоря­дочение действующих правовых норм в целях удобства пользования ими на практике. Но любое право имеет свою систему, даже если оно не систематизировано.

Элементы системы права.

Структурными элементами системы права являются: а) норма права; б) отрасль права; в) подотрасль права; г) институт права; д) суб­институт. Именно они образуют юридическую ткань рассматривае­мого явления.

Правовая норма – первичный элемент системы права. Это исходя­щее от государства общеобязательное правило поведения властного характера.

Отрасль права – представляет собой обособившуюся внутри данной системы совокупность однородных правовых норм, регулирующих определенную область (сферу) общественных отношений. Объективная необходимость предрешает выделение отрасли права. Законодатель лишь осознает и оформляет (протоколирует) эту потребность.

Для образования самостоятельной отрасли права имеют значение следующие условия:

1) степень своеобразия тех или иных отношений;

2) их удельный вес;

3) невозможность урегулировать возникшие отноше­ния с помощью норм других отраслей;

4) необходимость применения осо­бого метода регулирования.

Качественная однородность той или иной сферы общественных отношений вызывает к жизни соответствующую отрасль права. И наобо­рот, наличие или отсутствие той или иной отрасли права зависит от наличия или отсутствия соответствующих областей общественных от­ношений, нуждающихся в правовом регулировании. Отрасль рождается из социальных и практических потребнос­тей.

Хотя все отрасли права взаимосвязаны и проникнуты органичес­ким единством, они не равнозначны по своему значению, объему в процессе воздействия на общественные отношения. Такое положение объясняется тем, что различные сферы этих отношений далеко не одинаковы по широте и составу.

Поэтому в рамках наиболее крупных правовых отраслей выделяют­ся подотрасли. Например, в гражданском праве – авторское право, патентное, жилищное, наследственное, арбитражное; в конституцион­ном – избирательное право; в трудовом – пенсионное; в земельном – горное, водное, лесное и т.д.

Подотрасли – регулируют отдельные массивы общественных отношений, характеризующихся своей специ­фикой и известной родовой обособленностью.

Институт права – это сравнительно небольшая, устойчивая груп­па правовых норм, регулирующих определенную разновидность об­щественных отношений. Если юридическая норма – «исходный» элемент, «живая» клеточка правовой материи, то правовой институт представляет собой первичную правовую общность.

Правовые институты призваны регламентировать отдельные участки, фрагменты, стороны общественной жизни.

Институт – со­ставная часть, блок, звено отрасли. В каждой отрасли их множество. Они обладают относительной автономией, так как касаются в извест­ной мере самостоятельных вопросов.

Примеры правовых институтов:

— в уголовном праве – институт необходимой обороны, институт крайней необходимости, невменяемос­ти;

— в гражданском праве – институт исковой давности, институт даре­ния, сделки, купли-продажи;

— в государственном праве – институт гражданства;

— в административном – институт должностного лица;

— в семейном праве – институт брака и т.д.

Все институты функциониру­ют в тесной взаимосвязи друг с другом – как внутри данной отрасли, так и вне нее.

Термин «институт» часто употребляется в литературе и печати в неопределенно широком смысле: говорят, например, о социальных, политических, общественных институтах, институтах демократии, парламентаризма. В данном же случае это понятие берется в сугубо юридическом его значении – как конкретное нормативное установле­ние государства, закона, т.е. как правовой институт.

Институты делятся по от­раслям права на: гражданские, уголовные, административные, финан­совые и т.д. Сколько отраслей – столько соответствующих групп ин­ститутов.

Отраслевая принадлежность правовых институтов – наибо­лее общий критерий их дифференциации.

По этому же признаку они подразделяются на: материальные и процессуальные.

Далее институты классифицируются на: отраслевые и межотраслевые (или смешанные), простые и сложные (или комплексные), регулятивные, охранительные и учредительные (закрепительные).

Внутриотраслевой институт состоит из норм одной отрасли права. Правовые институ­ты, содержащие нормы двух и более отраслей права, российскими право­ведами понимаются как комплекс­ные (межотраслевые) институты 1 .

Комплексные институты имеют­ся, например, в трудовом праве. Примером этому может служить институт ответственности работода­теля за повреждение здоровья ра­ботника на производстве, который является одновременно и институ­том гражданского права. При осуще­ствлении государственного надзора и контроля за соблюдением законо­дательства о труде и охране труда применяются нормы администра­тивного права. Трудовому праву присущи также отношения, связан­ные с социальным обеспечением (выплата работникам пособий по временной нетрудоспособности) и гражданским процессуальным пра­вом (рассмотрение трудовых споров в суде). Административное право включает в себя отношения из трудового, се­мейного, финансового и других отраслей права.

Простой институт, как правило, небольшой и не содержит в себе никаких других подразделений. Сложный или комплексный, будучи относительно крупным, имеет в своем составе более мелкие самосто­ятельные образования, называемые субинститутами. Например, ин­ститут поставки в гражданском праве включает институт штрафа, не­устойки, ответственности.

Регулятивные институты направлены на регулирование соответствующих отношений; охранительные – на их охрану, защиту (типичны для уголовного права); учредительные – закрепляют, учреждают, оп­ределяют положение (статус) тех или иных органов, организаций, должностных лиц, а также граждан (характерны для государственного и административного права).

Таким образом, система права представляет собой сложное, полиструктурное динамическое образование, в котором четко выделяются четыре ступени:

1) структура отдельного нормативного предписания;

2) структура правового института;

3) структура правовой отрасли;

4) структура права в целом.

Все эти уровни субординированы, логичес­ки и функционально предполагают друг друга. Вместе взятые, они об­разуют достаточно сложную конструкцию.

В правовой науке все юриди­ческие нормы подразделяются на материальные и процессуальные. Первые – регулируют реально складывающиеся между людьми и их объединениями отношения, связанные с владением, пользованием и распоряжением имуществом, его куплей-продажей, формами собст­венности, трудовой и политической деятельностью, государственным управлением, реализацией субъектами прав и обязанностей, вступле­нием в брак и т.д.

Вторые – определяют порядок разрешения споров, конфликтов, расследования и судебного рассмотрения преступлений и иных право­нарушений, т.е. регламентируют чисто процедурные или организацион­ные вопросы, имеющие, однако, важное, принципиальное значение.

В соответствии с Конституцией РФ (ч. 2 ст. 118) судебная власть осуществляется посредством конституционного, гражданского, адми­нистративного и уголовного судопроизводства. Рассуждая по анало­гии, можно на основе ст. 127 Конституции выделить и арбитражное судопроизводство, осуществляющееся в соответствии с АПК РФ.

В итоге систему права можно кратко определить как совокупность взаимосвязанных между собой юридических норм, институтов и отрас­лей, характеризующихся внутренним единством и различием в соответ­ствии с особенностями регулируемых общественных отношений.

Норма права: понятие, виды, структура.

Норма права – это признаваемое и обеспечиваемое государством общеобязательное правило, из которого вытекают права и обязанности участников общественных отношений, чьи действия призвано регулировать данное правило в качестве образца, эталона, масштаба поведения.

Норма права – критерий правомерности поведения. Отсюда приобретают значение такие качества правовой нормы, как ее формальная определенность, конкретность, позволяющие практику решить юридическое дело.

По своей структуре каждая норма включает в себя три элемента: диспозицию, гипотезу и санкцию.

Диспозиция указывает на суть и содержание самого правила поведения, на те права и обязанности, на страже которых стоит государство.

Гипотеза содержит перечень условий, при которых норма действует.

Санкция называет поощрительные или карательные меры (позитивные или негативные последствия), наступающие в случае соблюдения или нарушения правила, обозначенного в диспозиции нормы. Иногда в статье закона формулируется только часть нормы, а другие ее части следует обнаруживать в других статьях или в ином нормативном акте.

Своей структурой, а также содержательными признаками норма права отличается от иных проявлений права, прежде всего, от индивидуального предписания. Последнее основывается на норме и исчерпывается разовым исполнением. Норма права отличается от общих принципов права, которые хотя и носят нормативный характер, все-таки проявляют себя через нормы права, нуждаются в конкретизации, не выходят напрямую на гипотезы и санкции, без чего трудно представить себе определенность правового регулирования.

Для каждого адресата нормативных правовых актов имеет значение действие содержащихся в нем норм. Законодатель заранее оговаривает действие отдельных правовых норм в принимаемом им акте. Так, например, некоторые нормы первой части Налогового кодекса вступают в силу только после принятия второй его части.

Правовые нормы действуют:

Действие во времени связано с моментом вступления нормативного акта в юридическую силу и с моментом утраты им юридической силы.

Законы России вступают в силу по истечении 10 дней со дня их опубликования в официальных изданиях.

Публикуются законы по истечении семи дней со дня их принятия. Это общее правило. Но в законе может быть указана дата, когда соответствующие нормы вступают в юридическую силу.

Постановления и распоряжения Правительства России вступают в силу с момента их принятия, если в самом нормативном акте не указано иное. Акты Правительства, затрагивающие права и свободы человека, вступают в силу по истечении семи дней после опубликования.

Некоторые акты вступают в силу с момента получения их адресатом. Акты местных органов власти и управления, как правило, вступают в силу с момента оповещения населения.

Очень важное значение в действии закона во времени имеют понятия «обратная сила закона» и «переживание закона». По общему правилу, которое действует в правой системе России, закон обратной силы не имеет. Закон не распространяет свое действие на те отношения, которые возникли до его вступления в законную силу. Но законодатель может это сделать в отдельных случаях. Однако это его право ограниченно. Он не может издать нормы с обратной силой, если они устанавливают ответственность за какое-либо деяние либо ужесточают эту ответственность. Есть конституционные ограничения обратной силы закона, и есть соответствующе трактовки этих норм Конституционным Судом Российской Федерации. Так, ст. 57 Конституции Российской Федерации прямо фиксирует: «Законы, устанавливающие новые налоги или ухудшающие положение налогоплательщиков, обратной силы не имеют».

Иногда имеет место ситуация, как бы противоположная обратной силе закона. Это случается, когда адресат права продолжает руководствоваться старым, отмененным или замененным законом, поскольку он не может одновременно выйти из тех отношений, в которые он вступил, руководствуясь действующими на то время нормами.

Действие нормативных актов в пространстве связывается с их распространением на государственную территорию. К ней относятся территория земли, внутренние и территориальные воды, недра, воздушное пространство над этой территорией, территории посольств, военных кораблей, всех кораблей в открытом море, кабины летательных аппаратов над территорией, не входящей в состав другого государства.

Территориальные пределы действия нормативных актов выражают суверенитет государства и его юрисдикцию. Иностранное законодательство применяется на территории конкретного государства лишь постольку, поскольку законодательство само это допускает в общей форме или в конкретных соглашениях с зарубежными государствами. Международными договорами регулируются и так называемое экстерриториальное действие правовых актов, когда законодательство данного государства распространяется за пределами его территории (действует в отношении граждан и организаций, находящихся на территории других государств).

Действие по кругу лиц означает, по общему правилу, распространение нормативных требований на всех адресатов в рамках территориальной сферы действия того или иного акта. Но из данного правила есть три исключения:

1) главы государств и правительств, сотрудники дипломатических и консульских представительств и некоторые другие иностранные граждане пользуются правом экстерриториальности (наделены дипломатическим иммунитетом), следовательно, к ним не могут быть применены меры ответственности и меры государственного принуждения за нарушение уголовного законодательства и законодательства об административных правонарушениях;

2) проживающие на территории государства иностранные лица и лица без гражданства, хотя и пользуются широким кругом прав и свобод наряду с гражданами страны, в некоторых правонарушениях не могут выступать носителями прав;

3) некоторые нормативные акты, например предусматривающие уголовную ответственность, распространяются на граждан не зависимо от того, понесли они уже наказание по нормам иностранного законодательства или нет.

Адресатами нормативных актов могут быть все граждане или определенные группы населения, все должностные лица или отдельные их категории.

Система российского права.

Система права – подразделение всей совокупности правовых норм на отрасли права (конституционное, административное, гражданское, уголовное, семейное и т. д.) и институты права (избирательное право, институт собственности, институт необходимой обороны и т. д.) в зависимости от предмета (объема и сложности регулируемых общественных отношений) и метода регулирования (метод прямых предписаний, метод дозволений, диспозитивный метод и т. д.).

Отрасли права – большие совокупности правовых норм, которые регулируют свом особым методом одинаковые по своему характеру выделившиеся в особую большую группу общественные отношения.

Институты права – тоже совокупность норм, но уже в рамках отрасли права.

Юристы выделяют и подотрасли права. Например, в рамках гражданского права указывают на авторское право, наследственное право или в рамках земельного права выделяют водное.

Ведущее место в системе национального права относится конституционному праву.

Конституционное право регулирует наиболее важные отношения, связанные с государственным устройством, закреплением и охраной прав человека и гражданина.

Трудовое право играет большую роль в жизни общества. Оно регулирует отношения рабочих и служащих в процессе их трудовой деятельности.

Всегда важно для защиты своих прав и свобод знать основные положения процессуальных отраслей – уголовно-процессуального, гражданско-процессуального и др. В процессуальных нормах содержаться положения, устанавливающие порядок совершения определенных действий, сроки их совершения и иные условия.

Право делится на:

публичное – регулирует отношения, в которых хотя бы одной из сторон является государство. Характерен метод централизации (субординации, власти-подчинения). Требования императивны, не допускают отступлений, каких-либо договоренностей участников правонарушений.

частное – отношения между гражданами и, в частности, производственная и потребительская сферы, имущественные отношения. Характерен метод децентрализации (координации, автономии, равноправия).

С некоторых пор в России начинает приобретать особое значение международное право.

Международное право представляет собой совокупность норм и принципов, устанавливающих права и обязанности государств в процессе их взаимного общения.

Среди важнейших принципов международного права называют принцип суверенного равенства государств, принцип неприменения силы и угрозы силой, нерушимости границ, территориальной целостности государства, мирного разрешения международных споров, невмешательства во внутренние дела, принцип всеобщего уважения прав человека, самоопределения наций и народов, принцип сотрудничества, добросовестного выполнения международных обязательств.

Повышение роли международного права связанно с процессами интернационализации, расширения международных связей, сотрудничества народов в самых разных областях своей жизни. Государства объединяются в самые разные союзы и сообщества. Вырабатываются единые стандарты поведения. Придается громадное значение международно-правовой защите прав и свобод человека и гражданина. Единство мира делает необратимыми процессы сближения национальных правовых систем на базе взаимодействия с системой международного права.

Заключение

Подводя итог, необходимо помнить, что система права — это объективно обусловленная системой общественных отношений внутренняя структура права, которая состоит из взаимосвязанных норм, логически распределенных по отраслям, подотраслям и институтам.

Систему права отличает то, что она обусловлена реально существующей системой общественных отношений. Она не может создаваться по субъективному усмотрению людей и существует объективно. Она представляет собой органическую целостность, единство и взаимосвязь правовых норм. Нормы права, из которых состоит система права, не могут функционировать изолированно. Они взаимно согласованы и целенаправленны. Она характеризуется структурным разнообразием. Это означает, что система права состоит из неодинаковых по содержанию и объему структурных элементов, которые логически объединяют, располагают нормативный материал в определенной функциональной направленности.

Список используемой литературы

Правоведение: Учеб. для вузов/ Н.Н. Веденин, К.Н. Гусов и др.; Под ред. О.Е. Кутафина. – М.: Юристъ, 2001. – 396 с.

Венгеров А.В. Теория государства и права: Учеб. для вузов/ А.В. Венгеров. – 3-е изд. – М.: Юриспруденция, 1999. – 521 с.

Общая теория государства и права. Академический курс в 2-х томах / Под ред. М.Н. Марченко. Т. 2. — М., 1998. Гл. ХI, ХII.

1 См.: Общая теория государства и права / Под ред. М. Н. Марченко. М, 1998. Т. 1. С. 233

Основні структурні елементи системи права та їх характеристики

1. Характеристика системи права та її елементів.

1.1. Поняття системи права як внутрішньої його організації.

1.2. Інститут права як елемент системи права.

1.3. Галузь права – структурний елемент системи права.

2. Структурні елементи системи права.

2.1. Особливості структурних елементів системи права.

2.2. Співвідношення системи права і системи законодавства

Список використаної літератури.

Відносини, до яких вступають люди, об’єднання громадян, держава і суспільство знаходяться в тісному взаємозв’язку між собою, створює єдине ціле. Відповідно й право, відображає суспільні відносини, їх сталі ознаки, властивості, є цілісним утворенням, системою.

Система права характеризується об’єктивністю. Вона не може створюватись за суб’єктивним розсудом людей, оскільки вона обумовлена реально існуючою системою суспільних відносин. Право має відображати потреби суспільства. Якщо право своїми нормами неадекватно відображає потреби суспільного життя, воно становиться гальмом суспільного прогресу. Так звані “мертві” закони або норми є результатом правотворчості, що не враховує або не познає об’єктивних потреб суспільного життя.

Для системи права характерні єдність і взаємозв’язок норм, які її складають. Вони не можуть функціонувати ізольовано. Їх регулююча сила полягає у взаємоузгодженності і загальної цільоспрямованності. Будь який структурний елемент, витягнений із системи права, втрачає системні функції, а з ними і соціальне значення.

Як цілісне утворення, система права охоплює всі норми, які діють в одній або інший державі, і є складним багаторівневим комплексом, що складається із норм права, правових інститутів і галузей права. В системі права діють зв’язки чотирьох рівнів: 1) між елементами норми права; 2) між нормами, які поєднанні в правові інститути; 3) між інститутами відповідної галузі права; 4) між окремими галузями права.

1. Характеристика системи права та її елементів

1.1. Поняття системи права як внутрішньої його організації

Регулювання й охорону суспільних відносин право здійснює через відповідну систему. Система права — це внутрішня форма права, яка має об’єктивний характер своєї побудови, що відображається в єдності та узгодженості всіх її норм, диференційованих за правовими комплексами, галузями, підгалузями, інститутами й нормами права.

Право складається з численних правових норм. Аби правильно вибрати ту чи ту правову норму для їх реалізації, треба знати, що вони об’єднуються не за випадковими ознаками; між ними існує конкретна схожість і відмінності. Завдяки цій об’єктивній зумовленості й характерним ознакам схожості, відмінностей правових норм усе право можна подати як визначену систему.

Об’єктивна зумовленість права характеризується тим, що, по-перше, воно є явищем другорядним відносно економіки і входить до надбудови суспільства. По-друге, право включається до ширшої системи, що зветься правовою. Тому праву притаманні такі об’єктивні властивості:

— воно розвивається через правовідносини, породжувані економічними відносинами, а вже потім установлювані чи санкціоновані державою;

— під впливом правовідносин і правосвідомості розвивається не тільки норма права, право, а й правова система і правова надбудова;

— право не слід зводити тільки до правових норм, його належить розглядати у взаємодії з іншими елементами правової системи (наприклад, правове регулювання та його механізм, правовідносини, правосвідомість та ін.);

— система норм права є елементом системи правового регулювання, взаємодії об’єктивного та суб’єктивного права, правовідносин і правосвідомості. Водночас у правових джерелах існують і антисистемні тенденції (як-от конкуренція норм права);

— ступінь розвиненості системних властивостей права багато в чому залежить від розвиненості всієї правової системи. Це означає, що систему права слід вивчати в межах певної правової системи. До основних ознак системи права слід віднести: поділ усієї сукупності норм права на взаємозв’язані правові комплекси, галузі, підгалузі, інститути права;

— єдність і узгодженість між собою норм права, що складають систему права; об’єктивний характер побудови системи права.

Отже, для будь-якої держави право функціонує як єдина, юридичне цілісна, внутрішньо узгоджена система загальнообов’язкових правил поведінки. Важливим аспектом такої внутрішньої узгодженості є структура права, як закономірна організація його елементів [5, c. 71-72].

Первинним ланцюжком системи права є нормативно-правовий припис (норма права). Це загальнообов’язкове, формально визначене правило поведінки суб’єкта права, що криє в собі державно-владне веління нормативного характеру, встановлюється, санкціонується і забезпечується державою для регулювання суспільних відносин.

Ознаки норм права, що відрізняють їх від індивідуально-правового припису:

— вони узагальнюють типові, тобто такі, що неодноразово повторюються, життєві ситуації;

— розраховані на невизначену кількість суспільних відносин;

— адресовані неперсоніфікованому колу суб’єктів, дозволяють окреслити межі поведінки всіх суб’єктів, що підпадають під таку ситуацію;

— діють в часі та просторі неперервно;

— чинність дії правової норми припиняється або скасовується уповноваженими суб’єктами.

Стаття нормативно-правового акта виступає зовнішньою формою норми права і нормативно-правового припису як цілісного, логічно завершеного державно-владного веління нормативного характеру. Стаття нормативно-правового акта і норма права часто збігаються, коли всі структурні елементи норми права відображені в статті закону. Проте здебільшого в статті викладаються не всі елементи норми права. Залежно від цього розрізняють прямий, посилальний чи бланкетний (відсильний) способи викладення норми в статті.

Прямий спосіб має місце тоді, коли всі елементи норми права містяться в статті нормативно-правового акта. Посилальний — коли робиться посилання на іншу статтю чи статті. Відсильний (бланкетний) спосіб має місце тоді, коли стаття відсилає до іншого нормативно-правового акта.

Норма права має внутрішню структуру, яка виражається в її внутрішньому поділі на окремі елементи, що зв’язані між собою: гіпотезу, диспозицію, санкцію.

Гіпотеза — частина норми права, яка містить умови, обставини, з настанням яких можна чи необхідно здійснювати правило, що міститься в диспозиції.

Диспозиція — частина норми, що містить суб’єктивні права та юридичні обов’язки, тобто само правило поведінки.

Санкція — така частина норми права, в якій подано юридичні наслідки виконання чи невиконання правила поведінки, зафіксованого в диспозиції. Санкції можуть бути каральними (штрафними), відновними чи заохочувальними (позитивними).

Диспозиції, гіпотези і санкції за складом поділяються на прості й складні та альтернативні, а за ступенем визначеності змісту — на абсолютно чи відносно визначені.

Правові норми можна групувати залежно від підстав у різні види. Залежно від суб’єктів, що прийняли нормативно-правовий акт, норми права можуть бути прийняті законодавчими, виконавчими, судовими, контрольно-наглядови

Смотрите еще:

  • Авито москва область после дтп Продажа битых, аварийных и неисправных автомобилей Ищете, кому продать битый или неисправный автомобиль? Поможем! Предлагаем два способа продажи Вашего авто: Способ №1 (Идеальный для авто моложе 15 лет) : Мы готовы купить ваш автомобиль в любом состоянии […]
  • Часть 1 статья 26 ук рф Статья 26 УК РФ. Преступление, совершенное по неосторожности 3 февраля 2010 Обсуждение статьи Вопросы по статье Почему ст. 167 УК РФ подразумевает большее наказание, чем ст. 168 УК РФ? какие последствия при подаче заявления в милицию ожидают подростка после […]
  • Госпошлина за регистрации права на земельный участок Госпошлина за регистрацию земельного участка с расположенной на нем блокированной жилой застройкой составит 350 руб. Минфин России разъяснил, что в отношении земельного участка с видом разрешенного использования "блокированная жилая застройка" госпошлина за […]