Система права учебники

27.05.2019 Выкл. Автор admin

Система права учебники

СИСТЕМА ПРАВА

Будь-яка система відповідно до теорії є цілісною сукупністю взаємозалежних елементів (частин). Питання про систему — це питання про внутрішній лад і функціонування об’єкта. Отже, при вивченні системи права ми зачепимо його внутрішню будову елементів права, їхні взаємозв’язки.
Відзначимо, що система права складається об’єктивно в ході розвитку суспільства. Оскільки правове регулювання, як вам відомо, охоплює всі основні сфери життя суспільства, система права — це воістину гігантський юридичний світ. Щоб його розумно організувати і зробити зручним для правової діяльності, здійснюється розподіл усієї системи на елементи. У числі найважливіших її елементів назвемо: а) галузі права; б) інститути права; в) норми права.
Подивимося, як вони співвідносяться.
Норму права називають первинним елементом системи права. Правова норма — це загальнообов’язкове правило поведінки, що встановлюється суспільством і державою, закріплене в офіційних правових актах. Дія правової норми забезпечується силою державного примусу. Норми права регулюють суспільні відносини шляхом визначення прав і обов’язків їхніх учасників.
Додамо також, що норми права служать зразком правомірної (відповідним вимогам права) поведінки і цим регулюють нашу діяльність, суспільні відносини.
Галузь права — найбільший підрозділ системи — є найбільш великою сукупністю правових норм, що регулюють цілу сферу однорідних суспільних відносин. Наприклад, відносини, пов’язані з державним устроєм і правовим становищем людини, регулює конституційне (державне) право; трудові відносини — трудове право; майнові — цивільне право тощо.
Інститут права — це відособлена група норм усередині тієї чи іншої галузі права. На відміну від галузі права, що охоплює цілу сферу, інститут права регулює лише окрему ділянку (сторону) однорідних суспільних відносин усередині якої-небудь сфери. Причому усередині кожної галузі права виділяють безліч правових інститутів. Так, у трудовому праві (сфера трудової діяльності) є інститут прийому на роботу і звільнення, інститут трудового договору, інститут дисципліни праці, інститут робочого часу тощо. У карне право (кримінально-правова сфера) входять інститути злочинів проти життя, здоров’я, достоїнства особистості, інститут злочинів проти власності, інститут посадових злочинів тощо.
Про галузі права (їх нараховується близько ЗО) ще буде розмова далі,- на уроках. Відзначимо, що деякі правознавці розділяють їх за спрямованістю дії на дві великі групи:
а) регулятивні галузі, спрямовані в основному на встановлення прав і обов’язків громадян і організацій (конституційне, цивільне, адміністративне, трудове, сімейне й інші галузі права);
б) охоронні галузі, спрямовані в основному на захист прав громадян і організацій, що встановлюють примусові заходи і порядок їхнього застосування (карної, карно-процесуальної, цивільно-процесуальної й іншої галузі права).
Крім того, існує розподіл системи права на приватне і публічне. До галузей публічного права звичайно відносять конституційне (державне) право, адміністративне, фінансове, карне і галузі виробничого права; до галузей приватного — цивільне, сімейне, торгове, підприємницьке тощо. Відзначимо, однак, що в науці усе ще продовжується пошук критеріїв поділу права на приватне і публічне.
Далі необхідно відповісти на питання: відкіля ми беремо знання про право? Які джерела знань про нього? Будь-яка система права звичайно має кілька джерел.
Джерело права — це форма вираження і закріплення норм права з метою надання їм юридичного, загальнообов’язкового характеру. Існує три основних джерела (форми) права.
Правовий звичай (або звичайне право) — це історично перше джерело, що являє собою правило поведінки, яке ввійшло в звичку народу, його дотримання забезпечується силою держави. В Україні це джерело не розповсюджене, але зустрічається, наприклад, коли батьки розлучаються, дитину звичайно залишають матері.
Судовий прецедент (або право суддів, прецедентне право) тут вирішальну роль відіграє судове рішення, випадок, який є прикладом, зразком. Буває, що при розгляді справи відсутній потрібний закон або звичай (особливо часто це відбувається при визначенні боржників або спадкоємців), тоді суддя сам формулює судове рішення. А інші судді в подібних випадках використовують це рішення як зразок. Право суддів поширене в Англії і США.
Нормативно-правовий акт (право або законодавця)- це єдине власне юридичне джерело, тобто офіційний документ, який створюється компетентними (що володіють відповідним правом) державними органами і містить обов’язкові юридичні норми. Це найпоширеніше джерело права, у тому числі й у нас. У нормативних актів є безсумнівні достоїнства: вони можуть бути швидко видані, замінені, скасовані; вони повинні бути дуже точно сформульовані (щоб їх можна було зрозуміти дійсно однозначно); усі вони не можуть суперечити конституції, тобто повинні носити конституційний характер.
Нормативно-правові акти класифікують за їхньою юридичною чинністю, яка залежить від того, який з державних правотворчих органів їх видав. Розрізняють: а) конституцію й інші акти (конституційні і звичайні); б) підзаконні акти (укази, постанови, декрети, інструкції тощо).
Вищою юридичною чинністю володіють закони. У нас в Україні закони приймають вищий законодавчий орган країни — Верховна Рада, а також безпосередньо населення країни, яке бере участь у законодавчому процесі шляхом усенародного голосування — референдуму.
Всі інші правові акти носять підзаконний характер. Підзаконний, як підказує вже сам зміст слова, — це значить підлеглий закону, що видається в строгій відповідності з законом. Підзаконні акти не можуть суперечити діючим законам, тим більше скасовувати або замінювати їх.
Серед підзаконних актів чільне становище займають укази Президента. Укази покликані регулювати основні напрями внутрішньої і зовнішньої політики країни. Уряд України видає постанови, на основі яких здійснюється загальне господарське управління, соціально-культурне будівництво, керівництво обороною країни тощо. Міністерства, державні комітети й інші центральні відомства видають нормативні акти (найчастіше накази й інструкції) строго в межах своїх повноважень з метою регулювання відносин усередині відповідної галузі.
Неважко зробити висновок про становище конституції всій ієрархії правових актів: це правовий акт вищої юридичної чинності — основний закон країни. Сила цього закону виявляється в тому, що саме він: а) закріплює основи державного ладу, права і свободи /громадян; б) регулює інші важливі сторони життя суспільства. Всі інші закони і підзаконні акти видаються тільки відповідно до основного закону. Нарешті, основний закон служить вищою нормою поведінки громадян, усіх суспільних об’єднань і всіх державних органів.
У нерозривному зв’язку з правовими нормами існують правові відносини. Вони служать засобом, що допомагає перевести абстрактні норми права в конкретні суспільні відносини. Суспільні відносини, нагадаємо, — це зв’язки між людьми в процесі спільної діяльності.
Правові відносини — це, по-перше, зв’язки між людьми в процесі якої-небудь діяльності, а по-друге, відносини, що обов’язково регулюються нормами права. Якщо ж таких норм немає в системі права, немає і правових відносин. Скажімо, якщо немає юридичних норм, які регулюють любов і дружбу, виходить, цей вид відносин між людьми не є правовідносинами.
Для більшої чіткості додамо: правовідносини — це відносини, де юридично закріплені права й обов’язки сторін-учасників правових відносин. Наприклад, ви прийшли в магазин купити хліба, заплатили, продавець видав вам хліб. Є тут правові відносини? Є — цілком визначені відносини купівлі-продажу, регульовані нормами цивільного права. Це значить, що в обох сторін (покупця і продавця) є строго визначені права й обов’язки (заплатити — одержати, одержати — видати).
А якщо яка-небудь сторона порушить права чи обов’язки (узяв товар, а грошей не віддав)? Тоді викликають міліцію, до правопорушника застосовується передбачений нормами права державний примус, тому що норми права, як вам відомо, охороняються державою.
Таким чином, правові відносини — це урегульовані норми ми права суспільні відносини, учасники яких мають права й обов’язки, забезпечені й захищені державою.
А тепер про правопорушення. Поведінку порядної людини можна визначити як звичайну, нормальну, хорошу. Мовою юристів її називають правомірною (відповідно до норм права).
А як назвати поведінку, яка не відповідає нормам права? Протиправною, антигромадською чи правопорушенням. Правознавці визначають її як суспільно шкідливе, винне діяння, що суперечить нормам права. Уточнимо основні ознаки, за якими поведінку людини можна визначити як правопорушення.
Насамперед правопорушення — це завжди діяння. У перекладі зі строгої мови юристів це слово означає як усвідомлена дія, тобто активна, вольова поведінка (бійка, крадіжка, викрадення, хабар тощо), так і усвідомлена бездіяльність, тобто коли людина зобов’язана була щось зробити, але свідомо не зробила (не взяла квиток, не сплатила податки, прогуляла тощо). Якщо ж людина тільки задумала зробити що-небудь протиправне і навіть уголос про це говорила («Піймаю — уб’ю!»), але не зробила, тут, звичайно, немає діяння, а виходить, немає правопорушення.
Не вважаються правопорушеннями думки, почуття, політичні і релігійні погляди, якщо вони не виражені в діях. Не вважаються правопорушеннями якості і властивості особистості, родинні зв’язки, національність тощо.
Наступна важлива ознака правопорушення — протиправність, тобто протиріччя нормам права. Адже не будь-яке діяння є протиправним, а тільки те, яке порушує вимоги права, закони.
Ще одна найважливіша ознака правопорушення — наявність провини (або винуватого діяння). Провина юридичною мовою — це психічне ставлення особи до своєї протиправної поведінки. Якщо особа усвідомлює неприпустимість (протиправність) своєї поведінки і виникаючих при цьому наслідків (скажімо, заподіяння шкоди, порушення договору, безпідставне збагачення), можна говорити про наявність провини. Якщо ж людина не здатна усвідомити протиправність своїх учинків (неповнолітній або хворий, визнаний судом неосудним), її діяння не можна вважати правопорушеннями.
Нарешті, будь-яке правопорушення є суспільно шкідливим діянням, оскільки воно може нанести шкоду особистості, суспільству, державі. І навіть якщо діяння не заподіює реальної, прямої шкоди в даний момент, але лише є загрозою суспільним цінностям — життю, майну, честі і достоїнству особистості тощо (наприклад, перехід на червоне світло, водіння автомобіля в нетверезому стані, порушення порядку в громадських місцях або транспорті, порушення правил техніки безпеки на заводах, шахтах, АЕС тощо — це теж правопорушення).
Зі сказаного видно, що ступінь суспільної шкідливості діяння може бути різним. За цією ознакою прийнято поділяти правопорушення на дві групи: злочини і провини.
Найбільш небезпечний вид правопорушення — злочин. Що таке злочин? У чому його небезпека? Які групи злочинів, передбачених кримінальними кодексами різних країн, переважають у сьогоднішньому світі, у тому числі й у нас? Ви самі зможете дати відповіді на ці питання, якщо залучите попередній матеріал.
Що стосується провини, її теж відносять до правопорушень, однак не вважають злочином. Більшість учених виділяють адміністративні, дисциплінарні і цивільно-правові види провин. Як бачите, провини можуть здійснюватися в різних сферах нашого життя. І хоча вони відрізняються від злочину меншим ступенем шкоди, однак через свою масовість завдають величезної шкоди суспільству. І межа між провиною і злочином така тонка, хитка, нестійка, що. Далі думайте самі.
Поняття «відповідальність» (у широкому розумінні) у науці характеризуються як суспільні відносини (зв’язок) між окремими суб’єктами (людиною, групою тощо) і тим, хто контролює їхню поведінку. Це може бути контроль власної совісті, суспільної думки чи держави.
У чому виражається державний контроль стосовно правопорушника? Відповідь очевидна: держава застосовує силу або, висловлюючись мовою права, примусовий захід (звичайної залежно від ступеня суспільної шкідливості діяння). Тому юридичну відповідальність визначають як застосування примусових заходів за зроблене правопорушення.
Види юридичної відповідальності підрозділяють на карну, адміністративну, дисциплінарну. Найсуворіший вид відповідальності — карна. Вона має місце при вчинені злочину. Інші — застосовуються щодо провини.
На закінчення важливо хоча б коротко сказати про завдання юридичної відповідальності. Безумовно, головне її завдання — покарання правопорушника. Однак покарання — не самоціль. Держава прагне не придушити особистість правопорушника, а впливати на його свідомість. Реалізуючи покарання, держава доводить його неминучість. Крім того, покарання служить попередженням нових правопорушень. І нарешті, воно спрямоване на виховання, точніше — перевиховання правопорушника.
Якщо держава твердо домагається виконання закону, у громадян зміцнюється віра в справедливість і твердість влади, впевненість у тому, що вона надійно захистить їхні права.
Отже, як видно, тут ставилося завдання показати, що право, його галузі, норми, інститути, а також правовідносини і юридична відповідальність усе це взаємозалежні поняття і явища нашого життя. Норми права дають можливість максимально точно визначити права, обов’язки і відповідальність кожного з нас і тим самим регулюють суспільні відносини. У цьому і полягає специфічна роль права в системі соціальних норм.

Право. Система права. Галузі права. Інститути права. Норми права. Джерела права. Норматив но-правові акти. Судовий прецедент. Конституція. Закон. Правовідносини. Правопорушення. Юридична відповідальність. Злочин. Провина.

Публічне право. Приватне право. Правовий звичай.

Питання для самоперевірки

1. Яка структура системи права? Як співвідносяться між собою її елементи?
2. На які групи галузей розділяють систему права, якщо в основу класифікації покладена спрямованість дії галузі права?
3. У чому особливості приватного і публічного права?
4. Які різні джерела права ви знаєте? У чому достоїнства нормативно-правового акта?
5. У чому полягає найважливіша ознака правових відносин?
6. Які основні ознаки правопорушення? Чому не можна вважати правопорушенням думки, почуття, погляди, навіть якщо вони, як прийнято говорити, «чорні», «дурні», «брудні», «реакційні»тощо?

1. Складіть таблицю з двох стовпчиків, де в одному будуть зазначені риси, що зближають мораль і право, а в іншому — регулятори, що характеризують їх як самостійні.
2. Древні римляни стверджували, що насильство може маскуватися під право. Деякі сучасні правознавці дотримуються думки, що це твердження і сьогодні не втратило своєї актуальності. Як це може проявитися?
3. Вам знайомі два близьких поняття — моральна і юридична відповідальність. Проаналізуйте їх і вкажіть, що між ними спільного, а що різного. Подумайте: чому суспільство не може обмежитися тільки моральною або тільки правовою відповідальністю? Чому необхідні обидва види відповідальності?

Короткі висновки до розділу

1. Діяльність — це характерний для людини спосіб ставлення до зовнішнього світу, його перетворення людиною. У процесі діяльності відбувається розвиток суспільства і самої людини. У будь-якій діяльності є мотиви, мета, засоби її досягнення, дії, спрямовані на досягнення мети, і результат.
2. Різноманіття проявів творчої активності людини виражається в таких видах діяльності, як гра, навчання, праця. У процесі взаємодії зі світом через різноманітну діяльність людина формується і проявляється як особистість.
3. Людська діяльність неможлива без спілкування. Взаємний обмін інформацією, іншими результатами діяльності дозволяє людині успішно взаємодіяти з іншими людьми, виявляти свою неповторну індивідуальність, зберігати, накопичувати і передавати знання та досвід. Поза спілкуванням людина не може виявити свої соціальні властивості. Вони життєво необхідні як самій людині, так і співтовариству людей.
4. Особливу цінність має і найбільше задоволення приносить людині творча діяльність. У ній отримують розвиток можливості людини, а її результатом є культура, відновлення всіх сторін громадського життя.
5. Життя і діяльність людей, їхня поведінка регулюються соціальними нормами, які виникли в суспільстві з об’єктивної потреби в упорядкуванні суспільних відносин. Поряд із соціальними нормами суспільна думка, санкції, індивідуальна свідомість, самоконтроль складають найважливіші елементи механізму соціального контролю, що регулює відносини індивіда і суспільства.
6. Серед негативних відхилень від соціальних норм особливу небезпеку для суспільства й особистості представляють злочинність і наркоманія. Протистояти цим небезпекам повинні об’єднаними зусиллями держава, суспільство і кожний, хто не хоче губити життя своє й інших людей.

Питання до розділу

1. Які основні риси людської діяльності ? Яка її структура?
2. Як співвідносяться між собою діяльність і поведінка?
3. Що спонукає людей до діяльності?
4. Як діє механізм соціального контролю? Які бувають соціальні норми? Які функції різних галузей права?
5. У чому полягають небезпечні наслідки негативних проявів поведінки, що відхиляється? Які шляхи боротьби з ними?

Система права учебники

В учебнике раскрыто понятие, признаки, задачи, роль и функции государства и права, систему права, правовые отношения, правонарушения и юридической ответственности. Освещены такие фундаментальные области пра ава, как конституционное, административное, гражданское, трудовое, уголовное, а также основы семейного, финансового, земельного и экологического права и основы правового регулирования предпринимательской деятельности и с охватом правоохранительной, судебной и правозащитной деятельности. Отдельный раздел посвящен конституционной, гражданской, хозяйственной, административной и уголовной процессуальной деятельности и админ истративному судопроизводстваву.

Предназначено для студентов неюридических специальностей высших учебных заведений и широкой общественности

Система права

Первинним елементом системи права, згідно панівної правовій доктрині, є норма права. Під нормою розуміють правило поведінки загального характеру, тобто правило, розраховане на багаторазовість його використання та звернене до неконкретізіруемому коло адресатів. Коло осіб, зобов’язаних слідувати нормі, як правило, позначається збірним терміном, таким як «громадяни», «посадові особи», «військовослужбовці», «батьки», «подружжя» і т.п.

Будь-яка соціальна норма спрямована на регулювання тих чи інших суспільних відносин шляхом введення заборон, надання суб’єктивних прав або регламентації обов’язків.

Раніше ми відзначали, що соціальні норми можна розділити на групи, основними з яких є норми моралі, норми релігії, норми права, норми етикету, корпоративні норми та ін. Норми моралі створюються суспільством чи певною групою суспільства, зберігаються в суспільній свідомості, залишаючись, як правило, формально не закріпленими, і забезпечуються силою громадської думки. Норми релігії пов’язані з духовним життям людини і забезпечуються авторитетом Бога (засадничі правила, виражені в Священних текстах різних релігій), і почасти — авторитетом Церкви яких інших релігійних організацій. Корпоративні норми приймаються і діють в рамках конкретних суспільних об’єднань (політичних партій, громадських організацій, підприємств) і покликані сприяти оптимізації діяльності об’єднання.

Специфіка правових норм виражається в тому, що вони діють за безпосередньої участі державної влади. Державна влада або безпосередньо видає ці норми, визначаючи в них свою волю, або санкціонує (бере під свій захист) ге правила поведінки, які вже вироблені досвідом суспільного життя. Норми права забезпечуються силою державного примусу (при посередництві цілого ряду органів державної влади, що володіють відповідною компетенцією, таких, як поліція, суди, органи державної безпеки, прокуратура та ін.).

Різні правові школи, описані вище, вносять свої особливі ознаки в визначення правової норми. З погляду позитивно-правової школи під нормою права зазвичай розуміється будь-яке правило поведінки, санкціоноване державною владою і забезпечене силою його примусу. Природно-правова школа виходить з того, що «правова» норма на відміну від «неправовий» повинна відповідати і не повинна суперечити природним правам людини. Різні соціологічні школи вносять в поняття правової норми такі риси, як справедливість, дієвість, спрямованість на загальне благо.

У теорії держави і права виділяють кілька класифікацій норм права:

1) імперативні і диспозитивні норми. Під імперативними розуміються ті правила поведінки, які вказують на конкретну обов’язкову форму поведінки суб’єктів і не припускають її варіативності. До подібного типу відносяться всі заборонні норми. Диспозитивні ж норми, навпаки, припускають можливість вибору суб’єктами тієї чи іншої поведінки;

2) загальні і спеціальні норми. Загальні норми регулюють ті чи інші суспільні відносини в повному їх обсязі. Спеціальні ж норми видаються на додаток до загальних з метою їх конкретизації та виділення особливих випадків, які потребують особливої регулюванні.

Крім того, існують такі види правових норм:

1) норми-принципи — базисні, фундаментальні положення, що визначають сутнісні характеристики правового регулювання;

2) норми-дефініції — офіційні визначення значущих в характері явищ;

3) відсильні норми — правила, що містять в собі посилання на інші норми того ж самого документа;

4) бланкетні норми — правила, що містять посилання на інші документи, інші джерела права або на загальні принципи права;

5) колізійні норми — правила, що вказують на застосовне право в разі суперечності (колізії) в різних джерелах права або в різних законодавствах.

Норма права має свою структуру. У повному (Не усіченому) вигляді вона включає в себе три елементи: гіпотезу, диспозицію і санкцію. Гіпотеза — це сукупність умов, при яких діє дана правова норма. Диспозиція — безпосередньо саме правило поведінки, виражене в даній нормі. Санкція — міра юридичної відповідальності , передбачена за порушення цього правила. Дана структура умовно може бути виражена лінгвістичної формулою: «Якщо . то . інакше . «. Існують також норми з усіченою структурою (без гіпотези чи без санкції) і норми, що мають особливу структуру (наприклад, зазначені вище відсильні, колізійні або дефінітивного норми).

Весь масив правових норм для зручності його використання в російській правовій системі прийнято групувати в такі структурні елементи, як галузі, підгалузі та інститути. Найбільшим з цих елементів є галузь права.

Під галуззю права розуміють сукупність правових норм, регулюючих подібний тип суспільних відносин. Будь-яка галузь характеризується своїм строго окресленим предметом (колом регульованих відносин), методом (способом) правового регулювання, системою джерел і принципами, покладеними в її основу.

Виділяють галузі матеріального права і галузі процесуального права. Перші містять у собі норми, які безпосередньо регулюють суспільні відносини, тобто створюють і закріплюють конкретні права та обов’язки суб’єктів. Другі регламентують процедуру застосування норм матеріального права різними державними органами, в першу чергу, судами.

Стосовно до правовій системі Росії до основних галузей матеріального права відносяться конституційне право, адміністративне право, кримінальне право, цивільне право, трудове право, сімейне право та ін. До основних галузях процесуального права в Росії можна віднести кримінальне процесуальне право та цивільне процесуальне право.

Для цілого ряду галузей права (наприклад, таких як конституційне право, адміністративне право, кримінальне право та ін.) Характерні такі риси, як використання імперативного методу правового регулювання, обов’язкова участь держави в виникає правовідносинах і спрямованість на захист інтересів всього суспільства в цілому. Такі галузі прийнято називати галузями публічного права.

Галузі права, що володіють протилежними рисами, тобто характеризуються використанням диспозитивного методу правового регулювання, спрямовані на захист інтересів окремих осіб і не припускають обов’язкової участі держави у правовідносинах, носять назву галузей приватного права. В якості типових прикладів тут виступають такі галузі, як цивільне і сімейне право.

В силу кодифікованого характеру російського законодавства практично в кожній галузі права в якості основоположних («головних») нормативних актів діють кодекси. До моменту створення даного підручника в Росії діє 19 таких документів: Арбітражний процесуальний кодекс, Бюджетний кодекс, Водний кодекс, Повітряний кодекс, Містобудівний кодекс, Цивільний кодекс, Цивільний процесуальний кодекс, Житловий кодекс, Земельний кодекс, Кодекс про адміністративні правопорушення, Кодекс внутрішнього водного транспорту , Кодекс торговельного мореплавства, Лісовий кодекс, Податковий кодекс, Сімейний кодекс, Митний кодекс Митного союзу, Трудовий кодекс, Кримінальний кодекс, Кримінально-виконавчий кодекс, Кримінально-процесуальний кодекс.

Говорячи про галузеві принципах права, необхідно сказати, що частково вони мають конституційне закріплення, почасти формулюються в основних нормативних актах тієї чи іншої галузі. Так, у цивільному праві можна виділити такі принципи, як принцип юридичної рівності суб’єктів правовідносин, принцип свободи договору, принцип рівного захисту всіх форм власності. У сімейному праві — принцип рівноправності подружжя, принцип пріоритетного захисту прав та інтересів непрацездатних членів сім’ї. У кримінальному праві — принцип відповідальності за вину, принцип заборони подвійної відповідальності за один злочин та ін.

Галузі права, у свою чергу, діляться на менші за обсягом структурні одиниці, такі як підгалузі права та інститути права. Наприклад, в рамках галузі цивільного права можна виділити наступні підгалузі: речове право, зобов’язальне право, спадкове право, житлове право, право інтелектуальної власності. В рамках підгалузі зобов’язального права можна виділити такі інститути: купівля-продаж, поставка, дарування, підряд та ін.

Галузі, підгалузі та інститути права утворюють систему внаслідок взаємодії та взаємного непротиворечив.

Таким чином, система російського права — це сукупність правових норм, об’єднаних в галузі, підгалузі та інститути, взаємодоповнюючі один одного і не суперечать один одному.

Система права знаходить своє відображення в системі законодавства, проте на відміну від системи права вона спирається на нормативні правові акти. Система законодавства також підрозділяється на галузі, які можуть не збігатися з галузями вдачі. Окремі галузі законодавства є аналогами відповідних галузей права (наприклад, цивільне право, кримінальне право), інші представляють певні сфери державного управління (наприклад, митна справа), окремі галузі законодавства складаються з норм різних галузей права (наприклад, господарська діяльність, зовнішньоекономічна діяльність).

З метою уніфікації банків даних правової інформації, забезпечення автоматизованого обміну правовою інформацією між органами державної влади та органами місцевого самоврядування Указ Президента РФ від 15.03.2000 № 511 «Про класифікаторі правових актів» затвердив нову структуру класифікації, що містить 21 розділ. При цьому замість «класифікатора галузей законодавства» був використаний термін «класифікатор правових актів», що дозволяє уникнути змішання з поняттям галузі права.

Реалізація правових норм відіграє найважливішу роль у правовому регулюванні суспільних відносин. Якщо приписи права не втілюються в реальних життєвих відносинах, то вони втрачають свою роль соціального регулятора. Монтеск’є писав: «Коли я вирушаю в яку-небудь країну, я перевіряю не те, чи хороші там закони, а те, як вони здійснюються» [1]. [1]

Під реалізацією права розуміється правомірна діяльність органів державної влади, посадових осіб, громадян по втіленню в життя розпоряджень юридичних норм. Така реалізація відбувається у формі використання суб’єктивних прав, дотримання юридичних заборон, виконання юридичних обов’язків і застосування норм права як особливої форми реалізації права. Дотримання і виконання приписів правових норм є одними з найважливіших і необхідних передумов для утвердження в країні міцної законності і стабільного правопорядку.

Формою застосування права є акти застосування права. У них закріплюються рішення органів державної влади та посадових осіб по конкретних справах. Таким чином, акт застосування права — це індивідуальне державно-владне рішення органу державної влади або посадової особи по конкретній юридичній справі, спрямоване на регулювання певних суспільних відносин.

  • [1]Монтеск’є Ш.-Л. Вибрані твори. М., 1955. С. 318.

Система права і система законодавства

Система права — внутрішня будова (структура) права, що відбиває об’єднання і диференціацію юридичних норм. Основна мета цього поняття — пояснити одночасно інтегрування і ділення нормативного масиву на галузі й інститути, дати системну характеристику позитивного права в цілому. Останнє, будучи нормативним ядром правової системи конкретного суспільства, володіє такими якостями, як цілісність і автономність, стабільність і динамізм, взаємозв’язок і структурованість змісту і форми, має власний зміст і джерела розвитку. Особливо підкреслимо, що структура права (його система) обумовлює його форму (систему законодавства) і нерозривно з пий пов’язана.

Щоб пізнати і освоїти право як систему, необхідно виявити підстави побудови, критерії інтеграції та диференціації юридичних норм.

З позицій генетичного підходу можна виділити первинні та похідні від них критерії. В якості первинного (природного) критерію по відношенню до права виступає людина. Похідними в цьому плані можуть бути різні, якимось способом оформлення соціальні та соціально-політичні утворення, насамперед держава і суспільство. Звідси беруть початок системоутворюючі, що цементують право як єдине ціле зв’язку і ті зв’язки, які обумовлюють його поділ на природнє і позитивне. Під природним правом розуміється сукупність прав і обов’язків, що випливають із самої природи людини як розумної соціальної істоти, тобто ті права та обов’язки, які стали справедливими нормами поведінки людей у суспільстві. Позитивне право являє собою систему норм, що містять певні права та обов’язки, що виходять від держави і суспільства, виражених (закріплених) в нормативних правових документах (законах, судових прецедентах, актах виконавчої влади ). При цьому треба мати на увазі, що всі правові системи сучасного позитивного права в тій чи іншій мірі засновані на природному праві, містять природно-правові начала.

Ці ж критерії лежать в основі диференціації права на приватне і публічне. Перше спрямоване на задоволення потреб і захист інтересів окремих осіб, друге охороняє загальні інтереси держави.

Історичний підхід дозволяє простежити весь шлях становлення права як системи. Загальним видимим критерієм тут виступає форма (джерело) права, аналіз якої дасть можливість позначити переважні системоутворюючі початку, характерні для тієї чи іншої системи права, специфіку компонування її елементів, архітектоніку. У відповідності з даним критерієм розрізняють звичайне (традиційне) право, прецедентне право, договірне право і право законів (кодифіковане, статутне, декретний право).

Історичний погляд, розкриваючи генетичні зв’язки системи права, складові її основу, одночасно дозволяє простежити динаміку змін системи в часі і просторі. Це пов’язано, зокрема, з розвитком людини як індивіда і члена різних соціальних утворень. Тут проявляється вплив на право різних релігійних, ідеологічних, етнічних факторів, співвідношення між ними. У даному контексті виділяються, наприклад, системи мусульманського права, індуського права.

Системно-структурний зріз позначає просторове, певним чином упорядковане розташування норм права. Упорядкованість, узгодженість, взаємопов’язаність і диференційованість комбінацій юридичних норм обумовлені структурованістю суспільних відносин п цілеспрямованістю їх правового опосередкування. Структурні утворення в системі права відрізняються один від одного за складністю будови (горизонтальне, вертикальне, лінійне, матричне), за ступенем жорсткості, пов’язаності елементів та ін. У певні періоди розвитку суспільства і права на передній план виступає найбільш оптимальна структура. Нині такий є утворення, що включає в себе норми, інститути, галузі права.

Юридична норма є первинний і кінцевий структурний елемент права. Вона перша випробовує на собі зміни, що в ньому відбуваються. Завдяки універсальному, наскрізного значенню норма права поширює свої властивості і на інші рівні системи, служить точкою відліку, одиницею виміру правової матерії.

Норма права самостійно регулює якусь одну сторону (грань) суспільних відносин. Для правового регламентування відносини в цілому найчастіше потрібна взаємодія комплексу норм (матеріальних, процесуальних, дефінітивних, оперативних).

Інститут права — це відособлена група юридичних норм, що регулюють суспільні відносини конкретного виду. Як приклад можна назвати інститут права власності в цивільному праві, інститут відповідальності посадових осіб в адміністративному праві, інститут виборчого права і норми, що регулюють статус депутата, в конституційному праві. Інститути можуть бути галузевими та міжгалузевими (комплексними).

Галузь права являє собою відокремлену сукупність юридичних норм, інститутів, що регулюють однорідні суспільні відносини. Вона відображає більш високий рівень системоутворюючих зв’язків, характеризується певною цілісністю, автономністю.

Галузі підрозділяються на матеріальні і процесуальні. До перших відносяться, наприклад, цивільне, трудове, кримінальне, земельне право. Другу групу складають цивільне процесуальне, кримінально-процесуальне і адміністративно-процесуальне право. Починає складатися і галузь конституційно-процесуального права.

Критеріями розподілу права на галузі й інститути виступають предмет і метод правового регулювання.

Предмет правового регулювання — фактичні відносини людей, об’єктивно потребують правового опосередкування. Коло їх досить широкий і різноманітний -трудові, управлінські, майнові, земельні, сімейні та ін. Їм притаманні такі риси. Це відносини життєво важливі для людини та її об’єднань; вольові, цілеспрямовані (розумні); стійкі, повторювані і типові; поведінкові, за якими можна здійснювати зовнішній контроль (наприклад, юрисдикцією).

Суспільні відносини виступають в якості головного об’єктивного (матеріального) критерію поділу права на галузі й інститути. Структура цих відносин, їх тип, рід, вид обумовлюють в певній мірі структурні та змістовні параметри норми, інституту, галузі і права в цілому.

Метод правового регулювання є сукупність прийомів юридичного впливу на поведінку людей, вироблених в результаті тривалого людського спілкування. Якщо предмет правового регулювання відповідає на питання, що регулює право, то метод — на питання, як регулює. Метод об’єднує об’єктивні і суб’єктивні моменти і носить стосовно предмету додатковий (процесуальний) характер.

При регулюванні суспільних відносин використовуються різні методи: імперативний і диспозитивний, альтернативний і рекомендаційний, заохочення і покарання. Їх застосування залежить від змісту відносин, розсуду законодавця, що склалася правозастосовчої практики, рівня правової культури населення. Названі методи можуть діяти самостійно і в сукупності, у взаємодії один з одним.

Найбільш поширені і полярні за своїми характеристиками імперативний і диспозитивний методи. Імперативний метод попроси на відносинах субординації, підпорядкованості одних суб’єктів права іншим. Він характерний для адміністративного, кримінально-виконавчого права. Диспозитивний метод передбачає рівність сторін і застосовується в галузях приватного права (цивільного, трудового, сімейного).

Під системою законодавства розуміється сукупність нормативних правових актів, в яких об’єктивуються внутрішні змістовні та структурні характеристики права. Дана система — це зовнішнє вираження системи права. Система права отримує своє реальне буття саме в чітких, формально-визначених актах — документах. Однак збіг між системою права і системою законодавства в межах від окремої норми до права в цілому не абсолютно. У цих межах вони існують самостійно, оскільки володіють своєю специфікою, мають власні тенденції розвитку.

Система законодавства складається в результаті видання правових норм, закріплення їх в офіційних актах і систематизації цих актів. Вона має складну структуру. Залежно від підстав (критеріїв) можна виділити горизонтальну, вертикальну, федеративну і комплексну системи законодавства.

Горизонтальне (галузеве) будова системи законодавства обумовлено предметом правового регулювання — фактичними суспільними відносинами.

На основі даного критерію вичленяються галузі законодавства, що відповідають галузям системи права (конституційне право — конституційне законодавство, трудове право — трудове законодавство, цивільне процесуальне право — цивільне процесуальне законодавство) і т.п.

Вертикальне (ієрархічне) будова відбиває ієрархію органів державної влади та нормативних правових актів за їх юридичною силою. На чолі системи нормативних правових актів Російської Федерації стоїть Конституція РФ, далі йдуть закони, укази Президента РФ, постанови Уряду РФ, нормативні акти місцевих органів влади, локальні нормативні акти.

Федеративну будова системи грунтується на двох критеріях — федеративної структурі держави і колі повноважень суб’єктів РФ у сфері законодавства. У відповідності зі ст. 65 Конституції РФ і Федеративним договором від 31 березня 1992 можна виділити три рівні нормативних правових актів Російської Федерації: федеральне законодавство (Конституція РФ, основи законодавства, федеральні закони, укази Президента РФ, постанови Уряду РФ та інші нормативні акти Російської Федерації); законодавство суб’єктів РФ — республік у складі Російської Федерації (конституції республік, закони та інші нормативні акти), країв, областей, автономних округів, автономної області, міст федерального значення — Москви, Санкт-Петербурга (статути, закони, постанови глав адміністрацій та інші нормативні акти); законодавство органів місцевого самоврядування (рішення, постанови).

Комплексні освіти в системі законодавства складаються залежно від об’єкта правового регулювання і системи державного управління. До них можна віднести природоохранительное, транспортне законодавство, нормативні акти, що визначають правове становище окремих соціальних груп (молоді, жінок, ветеранів).

При розгляді співвідношення системи права і системи законодавства слід звернути увагу ще на один навчально-практичне питання. Первинним структурним елементом системи права виступає норма, а системи законодавства — стаття нормативного акта.

Рис. 17. Система права і система законодавства

Співвідношення норми права і статті закону поліваріантність, залежить, як уже зазначалося, від структури фактичних суспільних відносин, рівня розвитку галузі, інституту чи всієї правової системи, задуму законодавця, ступеня розвиненості юридичної техніки і технології.

У першому варіанті норма права і стаття закону збігаються. Враховуючи єдність потенційної та реальної структури правової норми, ми знаходимо в статті або всі три елементи (гіпотезу, диспозицію і санкцію), або тільки один (два), а решта необхідно виявити логічним шляхом. Але так чи інакше за обсягом та змістом державно-владне веління (норма) і нормативне розпорядження (стаття акта) збігаються. Таке співвідношення норми права і статті закону типово, і до цього повинен постійно прагнути законодавець.

Другий варіант — включення декількох норм в одну статтю закону. Наприклад, ст. 1 Федерального закону від 11 червня 2003 № 74-ФЗ «Про селянське (фермерське) господарство», що визначає поняття селянського (фермерського) господарства, містить чотири пункти, кожен з яких є самостійною нормою.

Третій варіант передбачає розташування однієї норми у кількох статтях. Так, ст. 12 СК РФ містить умови укладення шлюбу (гіпотеза), ст. 10 і 11 встановлюють місце і порядок укладення шлюбу (диспозиція), а ст. 27 і 30 визначають підстави та наслідки визнання шлюбу недійсним (санкція).

Співвідношення системи права і системи законодавства представлено на рис. 17.

Смотрите еще:

  • Предварительный договор купли-продажи квартиры по ипотеке в долях Предварительный договор купли продажи квартиры по ипотеке Сбербанка Я сам риэлтор → Документы→ Предварительный договор купли продажи квартиры по ипотеке Часто в интернете я сталкивался с тем, что многие люди ищут предварительный договор купли-продажи […]
  • Авито москва область после дтп Продажа битых, аварийных и неисправных автомобилей Ищете, кому продать битый или неисправный автомобиль? Поможем! Предлагаем два способа продажи Вашего авто: Способ №1 (Идеальный для авто моложе 15 лет) : Мы готовы купить ваш автомобиль в любом состоянии […]
  • Транспортная милиция архангельск Транспортная полиция Архангельской области приняла участие в военно-патриотической смене «Вымпел» В этой смене для детей запланированы военно-прикладная, спортивная и туристическая подготовки, а также различные мероприятия духовно-нравственного […]